пам’ятаєш? — питаю.
ні, — говорить, — не пам’ятаю.
пам'ять, — говорить, — це як речі з Китаю —
їх так багато, що в них немає жодного сенсу.
що мені з пам’яті? все одно не воскресну.
і ти не воскреснеш, навіть не розраховуй.
зима буде довгою.
готуйся, коли іще не готовий.
чому, — кажу, — не готовий? давно готовий.
бачиш цей чорний бушлат і дим портовий?
бачиш ці гострі ножі і бойові кастети?
я десять років намагався дізнатися, де ти.
я десять років хотів усвідомити, з ким ти.
якщо ти нічого не зрозуміла,
можу ще раз тобі повторити.
не треба, — каже, — я все одно не зрозумію.
я все пам’ятаю. я маю яку не яку надію.
але що мені з пам’яті? хіба що зневіра й розпач.
пам'ять, вона як річ. пам'ять, вона як здобич —
належить лише тому, кому належить.
в такі сніги завжди починається нежить.
ну так, — погоджуюсь, — усе пам’ятати — це вже не мало.
пам'ять, вона як час — в мене її взагалі немає.
немає спогадів, немає нічних кошмарів.
я за цей час навіть як слід не постарів.
маю сумнівні статки, і так само сумнівні втрати.
хочеш підняти дияволу настрій —
почни давати йому поради.
в такі сніги починається все спочатку.
змовкаєш раптом, потім порушуєш власну мовчанку.
десять років я залишав ці чорні вітрила.
десять років я забував усе, що ти говорила.
пам'ять, вона як ти. пам'ять, це голос і дати.
завжди можна забути.
завжди можна згадати.
— жадан